Усілись якось Грак і Голуб, майже одночасно,
На дроті електричному, що поміж двох стовпів.
І кожен з них розгледів здобич: вірно, чітко, ясно.
І кожен з них узрів відсутність поряд хижаків.
– Шановний Голуб, – осмілівши Грак промовив гласно. –
Ви не могли б зробити так, щоб я тут сам сидів.
– Добродій Грак, Ви, власне, тут з’явились теж невчасно,
І я хотів би, щоб Ваш «зад» у вирій полетів.
Розгнівавсь Грак й щодуху Голуба по пиці ляснув.
– Це Вам за мій «задок», що від сидіння онімів.
Скривився Голуб й миттю в лоба Граку дзьобом тряснув.
– Це Вам за те, щоб я тут поруч з Вами не сидів.
– Ну годі вже, – відрізав Грак, – нехай все буде чесно.
Удвох летімо до поживи та й навперегін.
– Авжеж, мій друже Грак, це Ви придумали чудесно!
Не будемо дарма пускати з пащ пекучий хрін.
І два птахи чимдуж крильми змахнули гонористо.
В польоті кожен з них маневрував, зрізав, хитрив.
Досягши цілі – Грак схопив із бісеру намисто,
А Голуб спритно жита колосочок ухватив.
...Буває поміж нами так, що іноді корисно,
Щоб мірить іншого собою кожен з нас не смів.
Бо часто в битві за життя, можливо, й ненавмисно
Ми всі мавпуємо отих пожадливих птахів.
15/01/2009