Я їду.. мабуть, додому.., як завжди, не набувшися вдома..
У вухах “кілки”:) – єдиний і надійний захист від “співучого” вагону, а перед очима – кілька світів: мій дитячий домашній дім, мій студентсько-постстудентський дім, а ще.. багато мрій і.. п’яні пики “народних артистів”(таки багата наша Україна на дані екземпляри), які вирішили відірватись на повну перед наступним заробітчанським тижнем у каштановій столиці. Я намагаюсь з’єднати усі світи в один-єдиний – МІЙ, але чомусь кордони розпливаються.. Це немов відеострічка з окремими кадриками. Я перестрибую з одного всесвіту в інший, затримуючись на мить то тут, то там, усміхаюсь знайомим, таким рідним обличчям і знову повертаюсь сюди – в сутінки напівосвітленого вагону. Вже хтось давним-давно хропить на верхній полці, хтось хоче нарешті порозумітися з насупленою провідницею, довівши їй, що має право за десятку купити комплект постільної білизни, а хтось просто їде, дослухаючись до дивних звуків вагонних коліс. Я витягла рятівні “кілки” з вух – “рейкова”музика злилась з піснею Степана Гіги, яку ще вчора чула вдома, правда слова “я любив вас усіх, та найбільше любив Україну” звучать якось не так.. ні, не те що без душі.. з душею! ще й з якою!!! просто, мабуть.., у всьому винен поїзд.. я закриваю очі і.. хтось наступив на ногу – я знову повертаюсь у реальність. Так! саме в реальність! де п’яні пики, перевтомлені провідники, голосне хропіння і.. багато мрій, різних-різних, кольрових.. вони ореолом кружляюь над кожною долею, що стоїть, сидить чи ходить, спить чи заглядає у вікно.. як не дивно, кордони всіх світів раптом зійшлись в один – великий-великий МІЙ світ! Маленьке дівчисько, вирвавшись з обіймів домашнього дому, захопивши з собою веселий сміх, трохи гірких сліз і цілий міх батьківської науки, на швидкості заскочило в транзитний потяг, що радісно засурмив: ту-ту!..
..Я їду.. мабуть, додому.. попереду широка дорога, рейково-полосата.. на небі зорі, мов маяки.. ще трішки – і буде світати.. а там в сонячних променях вийде із потяга серед безліччі людських доль і моя доля, простягнувши руки і серце назустріч каштановій столиці..:)
ID:
117635
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.02.2009 21:37:00
© дата внесення змiн: 22.02.2009 21:37:00
автор: Autumn Night
Вкажіть причину вашої скарги
|
