Якось Олеся залишилась вдома сама. Вона повечеряла шматочком смачної курки, а маленькою кісточкою пригостила Масяню, свого маленького песика. Масяня швидко проковтнула кісточку майже ні помітив, хотілось ще, але ніхто не пропонував...
“Масяня! Масяня!” - почуло цуценя як її кличе маленька Олеся, вона грала с кішкою і їй зовсім ні хотілося покидати таку важливу справу, але щось у голосі дівчинки було незвично, усе покинув вона помчалась до Олесі. Якісь чужий дядько хазяйнував у хаті. Олеся тихенько плакала в кутку. Масяня швидко зрозуміла хто образив дівчинку. Вона накинулася на дядька і схопила за горлянку образника, притиснув його до підлоги. Масяня швидко дала йому зрозуміти що не шуткує.
- “Гри-р-р-р-р-р-р – ворухнись і я тебе вб’ю” - дядько добре зрозумів, мову собаці, лежав ні проронивши ні звуку. ..
І ось прийшли батьки. Вони були здивовані сміливістю маленького цуценя. Матуся віддячила сміливого захисника, великою смаженою куркою.
- “Як же смачно!” - тільки і встигла подумати Масяня.
- “Масяня іди сюди, досить вже спати соня” - гукала Олеся собаку.
Вона прокинулась, і похмуро пішла на кухню, була ще надія на те що там чекає заслужена курка, але ж в кутку звична каша.
Масяня ображено тявкнула на Олесю, - “не дала з’їсти курку...”
Але вона не вміла довго ображатися, та і каша дуже смачно пахла, та і справ було дуже багато, сусідську собаку облаяти, чужу кішку провчити, та хіба мало цікавих, важливих справ у п’ятимісячного цуценя.
Ось яка була смачна курка!