Туман над містом, гіркота і жаль.
Нічого вічного - та лише зміни,
Вовк в несвідомих пошуках Герміни,
Солодкий пафос та гіркий мигдаль.
Не видно неба, крапельки води
Наповнюють собою пустовійні,
Забруднені, неначе той відстійник,
Зимові вулички. Які сумні види.
Які сумні, нервові, дивні люди
Крізь полум’я і дим своїх багать
Ідуть, перенапружено мовчать.
І чутно, як кричать старі споруди
Та Коцюбинського самотній бюст,
Втомившись заглядати всім у вічі,
Посеред площі intermezzo кличе.
Вечірній стогін скам’янілих вуст.