„Не бійся ворогів – у гіршому випадку вони
можуть тебе вбити.
Не бійся друзів – у гіршому випадку вони
можуть зрадити.
Бійся байдужих – вони не вбивають і не
зраджують, та це з їх мовчазної згоди
існують злочини і вбивства.”
Бруно Ясенський.
************************************Василь Михайлович Рудий
Ох, любий праведник Бруно,
Десь маєш рацію ти, друже,
Я й сам подумував давно,
Що гірше ворогів байдужі.
В жахливу первісну добу
В печерах, лісі чи у полі
Я бачив ту страшну юрбу,
Байдужу до людської долі.
Під гуркіт бубнів, шум і гам,
Щоб вдосталь пити, ситно жерти,
Вона ненаситним богам
Дітей приносила у жертву.
Після холодної зими,
Повилізавши з нір і сховищ,
Ці дикі виродки пітьми
Волали: „Хліба і видовищ!”
Вони ж, роззявивши роти,
Дивилися, в гіпнозі наче,
Як іншим трощили хребти
Джентльмени слави і удачі,
Як до левів голодних в кліть
Старих кидали і недужих...
О ниці варвари століть,
Звідкіль у вас така байдужість?!
Коли у прокляті віки
Щодень вели на страту бранців,
Вас непокоїли думки,
Чи кабаки відчинять вранці?
Як розпинали на хресті
Маріїного Бого-Сина,
Вас речі муляли прості:
Чи цвяхи втримають людину?
Коли палили на кострах
Людей, закутих у залізо,
Юрбу терзав холодний страх:
Чи ж вистачить на розпал хмизу?
Коли рубали на шматки
Нечая, Гонту, Наливайка,
Ви брали приступом шинки
І лапали дівчат потайки.
О ниці варвари століть,
В своїй байдужості заклятій,
Пройшовши темінь лихоліть,
Добрались ви у вік двадцятий.
Струмками лилась кров синів,
Ішов з багнетом брат на брата,
А їх батьків без зайвих слів
Саджали за тюремні грати.
Зганяли із земель селян,
В сибірські гнали хуртовини,
В ЧеКа червоний комісар
Розписував нагаєм спини.
Голодомор. Тюрма. Свінець.
Етап, Колючий дріт. Бараки...
Як не крути – один кінець:
Кістки розволочуть собаки.
Людей у селах містах
Зробили вічними рабами,
І українців по світах
Пустили жебрати з торбами.
Щоб геть знедолити людей,
Мерзотники із шкіри лізли,
Кремлівським натхнені вождем,
І звалось це – соціалізмом.
А ви сиділи по кутках,
Курили, їли, спали, пили,
І все молилися в думках:
„Лише б мене не зачепили!”
Хай б`ють хоч голови собі,
Дурні. Моя ж бо хата скраю,
Я можу й на чужім горбі
Доїхати до хвіртки раю.
Текли струмки, ішли роки,
Гули вітри, буяли квіти...
Байдужі старились батьки,
Байдужі підростали діти.
І, дивлячись на білий світ,
Телячо-сонними очима,
На все, що діялось в одвіт
Стинали байдуже плечима.
Афган? Загинув чийсь там син?
Лиш би мене не зачепило.
Завезли б краще в магазин
Побільше порошка і мила.
Національність? По мені,
Зовіть хоч турком, хоч китайцем,
Були б доступні по ціні
Горілка, м`ясо, масло, яйця.
А мова што? О том будь спок!
Спросі хотя й по-ефіопські:
„Мужик, раздавім пузирьок?
І я пойму, нє бєспокойся!”
А незалежність? Бачиш сам,
Вона ніщо для мене лічно,
Коли московська колбаса
З прилавків зникне і „Столічна”.
* * *
Ну ось і все. Я мову скінчив
Й підвів вас до того вузла,
В якому, лиш смикни за кінчик,
Розкриється фундамент зла.
Як прав ти був, Бруно, мій друже,
Коли назвав найтяжче з лих.
Так, справжні вороги – байдужі,
У світі лиха всі – від них!
**************************
Хто ти? Хто ти? Скажи – хто ти?
Тебе благає світ:
Стаєш в дорогу до мети,
То дай, то дай одвіт!
Якщо ти світло – освіти,
Зірви забрало тьми,
І захисти, як світло ти,
Росток життя грудьми!
Хай злі потвори спопелить
Душі буремний цвіт,
Хоч на якусь коротку мить
Осяй собою світ!
Хто ти? Хто ти? – земля гука,
Хто ти? – благає світ!
Цей клич віки не замовка,
Людино! Дай одвіт!
Leonar відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чи засяє сонце гаряче промінням,
Чи роздує вітер в пил тверде каміння, -
Будем далі жити – будем пізнавати
Як в новій епосі віку доживати.
Що несе майбутнє? Скажуть – так і буде.
Що виставу корчиш, бунтуючий люде?
Хто за вас не стане – до нас обернеться,
Нашими вустами щиро засміється –
Буде йому слава, будуть йому гроші –
Не дурна забава, як дари хороші.
Не дивись на захід: там така ж картина,
Просто в нас завзятіш тягне все людина.
Подивись: на сході наші олігархи
З тамошніми разом – родові монархи.
Що вам бунтувати, чого ви доб’єтесь?
Ось коли поспієте, кольором наллєтесь…
А, була вже стиглість за часів козацтва,
Ви вже перезріли. Ворожого царства
Вам тепер немає, лютого напастя.
За волю боролись – нема сил,... за щастя?
То вставай же думко і руйнуй байдужість!
Знову запанують розум, правда, мужність.
Годі патріотам нехтувати владу –
Дай народній волі гетьмана посаду.
А тоді побачим станеться що з нами,
Що прийде у ногу з новими часами.
Добрі або злії запанують сили –
Жити будем в світі, що самі створили.
Leonar відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Нельзя сначала убивать,
потом шептать:" я не нарочно! "
Нельзя,сначала предавать,
потом молить: "Исправлюсь,точно!"
Нельзя сначала унижать,
потом просить:"Прости за шутку!"
Нельзя, трусливо убегать,
сказав,что: "Вышел на минутку"
Нельзя,вернувшись сделать вид,
что всё как прежде остается,
ведь жизнь на месте не стоит,
за всё всегда всем воздаётся!!!
скільки щирості і мудрості, та справжнього патріотизму! 
Нельзя сначала убивать,
