Як не роздвоюватися твоїй не/під/свідомості, жінко,
коли надходять ночі шалених марень,
коли відчуваєш,
як десь на дні твоєї спраглої душі шерхоче
підступною змією струмок життя?
Жити чи існувати?
Як далі бути? -
чого чекати від завтрішнього дня,
що як бандит чи мандрівний аскетичний святий,
чатує на тебе за рогом,
щоби вцідити чергову
порцію куль-дорікань
і простягнути сухорляві долоні
майже до самої твоєї гортані
з німою вимогою: "дай!" ? -
Як не двоїтися,
коли одна половинка душі
y збентежених снах
малює чорно-червоні картини,
що ти - мов Чахтицька пані -
кривава графиня -
Альжбєта з відміткою на чолі
старовинного й знатного роду Баторі*?
Ось вона - стара і зів´яла,
мов пізня осінь -
засуджена іде
на ешафот людської пам´яті за те,
що буцімто прагла вічної молодості,
прагла знов бути вільна
й кохати свій давній з юності спогад-привид,
а тому так любила купелі
зі сліз і крові цнотливих панянок
після тортур у Залізній з шипами Паннi**... -
Та все невідомо
і відповідь - муки печать:
жертва чи кат?
Відьма? Свята?
Легенда чи факт? -
Як не двоїтися,
коли другA половинка
бачить себе ще маленьким дівчатком
з віночком з волошок на голові? -
Ось воно йде по піщаній дорозі
між золотими житами,
ледь занурюючись пальцями між стеблин,
зриваючи квіти i колоски
тa змітаючи сорочини білим подолом
на піску свій босоногий слід..
oсь дівча вже зникає
на високій лінії виднокола -
і сонце у світло-русявих струмках волосся -
мов німб...
чи полиск коси...
І знов невідомо:
життя чи смерть?
Янгол чи демон з обличчям дитини?
Як не двоїтися,
коли
наїжачене серце -
всі леза, шипи, цвяхи,
встромлювані протягом життя,
виплавлюватимеш зі себе в моторошних снах
безглуздою стогону мовою,
дe язик - змія двоголова? -
Леза лізтимуть пласкими,
обезкровленими зблисками -
занадто гострі:
болю поріг - надто низько,
щоб їх відчувало знерухомлене тіло..
Kолючки. Шипи. Терни -
(містичнa дикa трояндa-шипшинa -
о, лиш вколися, красуне - заснеш повік!)
визбируватимеш їх зі серця очима без сліз -
виплакуватимеш їх разом з кров´ю -
і все, об що колись ранилася
крихка субстанція душі -
все тепер витече разом з пір´ям
і шматками пташиного крику..
...а цвяхи - їх не виплачеш -
їх вибиватимеш із пам´яті так,
як були вбиті...
із пам´яті,
яку було тобою ж і вбито..
----------------------
як музичний супровід я вибрала ось цю мелодію:
http://www.youtube.com/watch?v=1mOFswFSgCA&feature=related
----------------------------------------------
*Альжбєта Баторі (1560 -1614) - графиня зі славного і знатного угорського роду Баторі (з цього роду походив польський король Стефан Баторі), в народі названою "кривава графиня". Роман "Чахтицька пані" (1932) словацького автора Йожо Ніжнянського було написано на основі легенд, які виникли десь так сто років після смерті графині і за якими вважається, що Альжбєта Баторі заради отримання вічної молодості замучила і згубила понад 600 душ невинних та цнотливих дівчат з місцевості навколо її володінь зі замком у словацьких Чахтицях. Сучасні історики навпаки ці легенди спростовують, підкладаючи їх гіпотезою, що скоріше за все магнатку після смерті її чоловіка Франца Надашді, який поліг в 1604 р. у війні з турками, було фальшиво звинувачено у "жорстоких кривавих злочинах" через її величезний вплив на королівську родину і маєток.
****"Залізна Панна" - (aнгл. Iron Maiden) механізм для тортур з порожниною, по внутрішніх сторонах якого знаходяться багато шипів, і який за своєю формою може нагадувати таку собі "матрьошку". Ось лінк:
http://nd01.blog.cz/907/304/b4d39e520c_26870070_o2.jpg
Оценка поэта: 5 дуже багато болю...
"крихка субстанція душі -
все тепер витече разом з пір´ям
і шматками пташиного крику.."
Треба лікувати таку душу любов"ю
Vikta відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так-так, лише любов´ю.. але й через багато років інколи цей біль все рівно може відлунювати.. Дякую Вам, Оксанко, за розуміння душі ліричної героїні.