….померти, або просто зникнути. Зникнути і не бачити тебе, не чути тебе, не відчувати тебе! Ні, тоді краще померти…
Дивний світ, дивне життя. Перестаю їх розуміти, заглиблююся в себе і розчиняюся в тобі, точнісінько, як цукор в каві. Він втрачає свою суть ,підсолоджуючи напій і я змінюю тебе. Але як? Вношу гіркоту чи солодкий присмак у твоє життя? Ненавиджу солодку каву, люблю тебе без свого присмаку – він тебе псує.
…Твій поцілунок – ковток гіркої кави…без цукру.. Більше не можу так! Люблю гірку каву, а не поцілунки. Вони гіркнуть в мені, проходячи крізь призму розуму. Розум відсіює почуття і губить їх десь далеко поза моїм сприйняттям.
Поцілуй мене солодко! Глянь так, щоб твої очі сягнули розуму і знищили його! Хочу жити почуттями, тобою і твоїми поцілунками.
Хочу…але не можу, бо помираю..Мене вбиває гіркота ,гіркота твого байдужого поцілунку (але такого гарячого!) ,як цукор вбиває справжній смак кави…
