Я заздрю тим, хто залишається байдужим.
А я не можу притупити почуття.
Скажіть мені що пити, щоб одужать
Від тяжкої хвороби на життя.
Хіба можливо закривати очі,
Коли каліка руку простягне?
Так, вуха чути стогони не хочуть.
Та через втечу докір не мине.
Я гостро відчуваю усім тілом
Несправедливість, підлість та брехню.
Але себе змінити не хотіла б,
Бо щиро вірю, гніваюсь, люблю.
Можливо хтось щасливий що не бачить,
Як йде вповз нього болісне життя.
А я за щирість, якщо сумно – плачу,
Радію солнцю, вірю в сенс буття!
Я скромно сподіваюсь світлим віршем
Змінити світ накраще, хоч на крок.
І що добра на крихту стане більше,
Від сердцем надрукованих думок.
Спасибі велике.
