Вже другий оце місяць десь
Або... Уже й не знаю...
Розплився мені Всесвіт весь
І час не відчуваю.
На мене, винна тут вона -
Ота, що притягає
І що міцніша більш вина,
Й мене не відпускає...
Я скуштувала її все ж,
Хоч як не опиралась.
Не встежила прозорих меж,
Хоч дуже намагалась.
Відтоді день у день п'янить
Мене вона шалена.
Та треба лиш себе винить,
Що в'їлася скажена.
Вже в соте повторю: "- Вона -
Це кара якась Божа,
Що ходжу всюди я хмільна
Й на себе вже не схожа".
Всі люди кажуть: "- Лікувать
ЇЇ від цього треба!"
Та не дано їм всім пізнать:
Причина цьому - в тебе.
Не вилікувать це ніяк,
Як лиш спустити з кров'ю...
"- Спилася! Легше стало? Так?...
Але спилась любов'ю..."
