|
Живе одна дівчина в глухому лісі,
Посеред хащі, в маленькій хатині,
Ніхто її не бачить, ніхто її не чує,
Коли хтось заходить до хати, вона зникає.
Нащо їй неприємності з чоловіками,
Пов'язані з її красою,
Побачивши ту дівчину, враз закохуються вони
І не мають в житті більше спокою.
А вона одинока, не має змоги любити,
Бо заборонено небесами це їй робити,
Треба знання набирати, світ пізнавати,
Мову природи вивчати.
Не дають спокою її душі парубки,
До хатини тої доріжку протоптали,
Шукають її та не знаходять,
А вона завжди поряд, зникає, коли їх побачить,
Обертається чи кущем, чи деревом,
Може вітром стати, чи просто піти дощем,
Росою до ніг їх припасти,
Чи в інший світ перейти і пропасти.
Як тільки нікого немає, вона проявляється,
Живе своїм нехитрим життям, знань набирається,
Зашивши душу тендітниу свою, сувойними нитками,
Сховавши серце своє, без почуттів, в кам'яні підвалини.
Читає старовинні книжки,
Предками їй залишині,
З птахами і рослинами розмовляє,
Думки вітру передає,
Щоб до родини доніс
І звістку їм ту, чи іншу, приніс,
Слова нашіптує воді,
Щоб гарні були на полях врожаї.
Зцілює немічних травами,
Різними заговорами, молитвами,
Щоб здорові і щасливі були
Та долю свою, як хрест несли.
А з нею, що з нею буде, скажіть добрі люди?
Ніхто не може мабуть з вас знати,
Квіткою все своє життя їй квітнути,
А потоім навік зів'яти...
Не полюбити тій дівчині, не покохати,
Не народити, дівчинки чи хлопчика не сповити,
Не заплакати, горя не мати,
Весь вік одній кукувати,
Себе світові віддавати...
*******
Призначення таке вона має,
Карму свою мовчки виконує,
Ні на кого, нікому не нарікає,
Таку долю вона має.
Їй на небесах, її дали-присудили
І повинна вона карму свою, до скону життя пронести,
А далі, на небеса, до Бога-вітця відпустити,
Щоб знову з іншим призначенням її душі, на Землю прийти.
ID:
160202
Рубрика: Поезія, Верлібр
дата надходження: 09.12.2009 20:51:47
© дата внесення змiн: 28.02.2016 01:16:19
автор: Макієвська Наталія Є.
Вкажіть причину вашої скарги
|
Согласна !!! 
