Ми покидали кабінет
Уперше вражені. Востаннє
Терзав нам серце часу лет.
І біль, і страх цього прощання.
Прості слова. Література.
І в серці дивні відчуття.
Реальність – лиш карикатура
Із вигаданого життя?
І вигадка нас вчила правді.
І Зло нас вивчило Добру.
Ми стали вже дорослими. Насправді.
І ми росли не в казці. Наяву.
Ми – різні всі. Ми любим різне чтиво,
Ми маємо свій смак і заняття.
Та чи забудем, як ви нам красиво
Розповідали про життя?
Як вчили дегустації словес,
Як вчили розрізняти сорти слова?
Тепер ми знаєм, де заритий пес
Мистецтва зерна відрізняти від полови.
У час останнього уроку,
В короткі сорок п’ять хвилин
Востаннє – голос й тихі кроки
Твої, Учений Херувим.
Не стримуйте сльози. Нехай тече поволі.
Отак любов дається нам взнаки.
Ми дякуємо вам за душі кольорові.
І ми прощаємось, бо ми – випускники.