Є у природи чотири дочки
Кращих від них нема в цілім світі
Ніжно і лагідно звуться вони:
Осінь, Зима, Весна і Літо.
Проснеться Зима і на білім коні
Прилетить у наш край, наче вихор столітній.
Ступить ногою по сніжній землі:
Діти на санках спускаються з гірки,
Білі сніжинки із неба летять,
Дід Морозець розмальовує вікна,
Кущі і дерева мертво стоять,
Тиша кругом, ніби в казці привітній.
Ось вже й Весна робить перший свій крок,
Чути вже щебет пташок вдалині,
І зеленіє й співає садок,
Стали теплішими й довшими дні,
Сонечко ніжно всміхнулося з хмар,
Річка й струмочки вже хвилями грають,
Трави привітно всміхаються нам,
Квіти голівками тихо гойдають.
Ось уже Літо веселе настало
І дітвора купається в річці.
Раптом так весело й радісно стало,
А на подвір'ї так тепло, як в пічці.
Діти до школи не ходять тепер,
В полі комбайни жнива розпочали,
Вишні й черешні зривають з дерев,
Вогнище кличе Івана Купала.
Та промайнули канікули ці,
Земля врожаями людей частує,
Птахи летять у теплі краї,
Осінь листки в жовтий колір фарбує.
Вітер вже віє, сумніше стає,
Промені сонця згасають в порядку,
Хмарка вже сльози на землю проллє.
Все починається, друзі, спочатку.
