Пройти по сонцю й не закрить очей,
Дощем пролитись - бути знов сухою,
Зламати хід звичайних всім речей,
А зупинившись, бути знов собою.
Ніщо не повернути вже назад,
І обертатись сенсу вже нема...
Не слухаючи нічиїх порад,
Іду вперед - це вибрала сама!
Я бачу світ, і в ньому все для мене,
Творити долю буди тільки я.
А шлях мій лиш туди поверне,
Куди захочу повернути я!
Та я слабка, бо я людина,
Сама себе забрала я в полон.
Собі лише багато чого винна,
Побудувавши кам'яний свій трон.
Щаслива я? Щасливий лише вітер,
Бо вільний він, ним дихає земля!
Я ж - лише лялька в цьому світі -
Керують мною і керую я...
Настане день, і я піду з життя,
Залишусь, може, в пам'яті людей...
Мене врятує темне забуття
Від ніжних слів і заздрісних очей.
Так! Я - богиня, я - цариця!
Я маю серце кам'яне!
Я - кішка чорна, я - тигриця!
Я - та, ким ви іще не є!
Сьогодні - добра і покірна,
А завтра - дика і лиха!
Одній лиш музиці я вірна,
Вона для мене - сенс життя!
Не смійте, чуєте, не смійте
Мене підносить до небес!..
Прошу лише вас - не покиньте
І не зітріть з своїх сердець...
Я вам належу, тільки вам...
Моє життя у вас в руках!
І душу всю я вам віддам,
Собі залишу тільки страх...
Залишу сни, думки і мрії,
І серця стук, і блиск зорі,
Залишу ночі золотії,
Ті, що життя дають мені.
А вже на ранок - сонце в очі,
Воно дарує забуття.
Розвіє тінь хмільної ночі,
Яка відходить в небуття...
Чого я прагну? Може, слави?
Її я маю вже давно...
А, може, волі, і назавжди!
Я вже не матиму цього...
Пройтим по сонцю й не закрить очей,
На землю лагідно проміння лити!
Зламаю хід звичайних всім речей!
Інакше нащо було жити?!
Гарно. Жаль, я не така.
