Чому бувають ті хвилини,коли зникає десь надія,
Коли на руку ненароком летить безжалісно сльоза?
Тоді, як спогад у людини-це ще одна далека мрія,
Як юність, що проходить боком,як в літній день легка гроза.
Чому усі слова безцінні, які ми просто викидаєм,
У серці назавжди залишать глибокий неповторний слід.
І в тихі теплі дні осінні на вулицях ми щось шукаєм,
Знаходим погляди байдужі-безликі, як холодний лід.
А хочеться, щоб наші душі були до кожного добріші,
Щоб цей бар"єр сердець глибоких у вічності розмов поник.
Щоб усмішки й нові надії ставали кращі й сміливіші,
Щоб страх-людський найбільший ворог,раз і назавжди з долі зник.
Щоб наше справжнє світле щастя було простим і зрозумілим,
Щоб смуток в серці не насипав холодну льодяну зиму.
А кожна наша ніжна мрія ставала новим кроком вмілим,
І в радості думок звичайних забулись тисячі "чому".
