Ми діти міста, хай і примусово,
зневічені безглуздими байками,
давно ми вже не дивимось на зорі,
все добре нам примарює казками.
Зростаємо у темних сірих склепах,
ховаємося від проміння сонця,
усе наше життя дурна халепа
і це ми подаруєм нашим донькам.
Усе своє життя шукаєм сенсу,
якогось біса втомлюєм коханням,
плутаємо у власных грюках серця,
і кожна мить, здається нам,- остання.
Наркотики, куріння, пиво, "водка"
нас зраджують и не дають натхнення,
а в полі... там така трава солодка...
нажаль, це вже не наше сьогодення...
/это мой первый опыт стихосложения на украинском языке/
