Крізь сон почула тихий голос, такий лагідний, до болю рідний, чаруючий голос…
« Я з тобою завжди… Завжди…
Запам’ятай і не забудь… Я з тобою…»
Вона знала, що то знову з нею говорить її янгол.
Так незвично, але він завжди приходив уві сні…
Вона полюбляла ніч більше за день, бо лише там була неодинока.
Вона ніколи не бачила його, лише чула… шепіт…
Але не цього разу…
Протягнувши очі вверх – побачила двох надзвичайно красивих метеликів…
Вони кружляли біля неї, ніби танцювали, такі щасливі… чомусь знайомі їй…
Ті легенькі створіння шепотіли їй на вушко…
Вона дивилася на них зацікавлено, закохано і стривожено…
Чому саме метелики?
Чому янгол вирішив вималювати себе в образі метеликів?
Чому?
Вона прокинулась з присмаком прекрасного дива…
Весь день блукала по своїй оселі з питанням і не могла зрозуміти…
Але та стаття…
…змінила увесь її обрій мислення…
«Ее греческое название «психе» указывает, что она, словно птица, является «животным души». Наделение чертами «легкомысленности» приближает ее к эльфам, гениям и эротам (маленькие боги любви)…», «…подняться из плена земли к свету вечных ветров…».
Вона подивилась навкруги… По всій її квартирі були метелики…
Та вона ж сама прикрашала оселю, але ніколи не думала, що то – поряд ЯНГОЛ!!!
«Ти завжди тут був…» - ледь вирвалося з її вуст…
А я не помічала…
Ти завжди був світлом, душею, коханням …
ок...
