Два сивих голуба моїх
на небеса злетіть,
для вас,напевно,бог зберіг
вечірніх барев мідь.
Для вас осипавсь
яблунь цвіт
і бджіл не чути спів,
замовк навіки білий світ
без гомону батьків.
Трава схилилась у полях
від болю до землі,
припало вушками маля
до теплої ріллі.
І чує як вона співа,
мов матінка пісні
і тихо горнуться слова,
мов голуби ві сні.
Мов два листочки
з вишеньок,
удвох вони злетять
і пелюстки їх квіточок
разом затріпотять.
Темніють хмари,
набирають
і грому й блискавок,
і нам частіше відкривають
небесних сторінок.
Дощем весіннім
встелять ліс
веселим і швидким,
стечуть краплинами із кіс,
русявим,молодим.
Сльозами хлинуть із очей
і щезнуть як роса,
й воскреснуть вже
серед ночей
зірками в небесах.
Там мабуть краще,
бо усі злітаються туди
відпочивати серед душ
за праведні труди.
Дай бог вам кращих
там світів,
й ночей там кращим вам,
і довших ніж на цім життів,
що ви бажали нам.
Не плачте нашими очима-
не буде вороття,
ми не надовго,
мить розлуки
пролине як життя.
1.05.2010.
