Ранок.Чути шум машин.Люди поспішають на роботу.Я теж поспішаю,але до інституту.Так,я мрію вчитись в цьому величезному палаці.Вперше переді мною відкрились двері,вперше я побачила стіни з яких виходили досвідчені люди,вперше побачила багато хороших,хоча й незнайомих людей.Вперше до мене усміхнулись зачаровані вікна цього палацу.Так саме я так його називаю!
Я хочу віддати все надбане і отримати ,почути нове.Люди говорять різні речі,але я звикла до несправедливсті,чому люди не помічають,що вони ціле життя знаходяться між брехнею та несправедливістю,але згадують про це саме тоді,коли обирають навчальний заклад .Потрібно просто пристосуватись і навчитись жити в такому світі.Полюбити людей за їх недостатки,а тих,які не роблять нічого хорошого....не помічати їх.
Як добре ,що вдома на тебе хтось чекає,як приємно почути"Як ти?"
Запитає,що у тебе новенького?
Як приємно до когось просто пригорнутись.Коли люди просто колять наче голкою в саме серце,хочеться відразу втекти кудись,а куди я піду?Люди усюди...