Молоком на моїх колінах
розлийся, тремтячим болем
я подую на тебе... Бійся!
Мої руки - твоя нова неволя.
Затерпким ароматом кави
я вдихну в тебе свою осінь.
Ти ще тут? Ти щось хочеш знати?
Чому сонцем пахне волосся?
Чому небом дивлюся на тебе,
усміхаюсь квітковим світанком?
За плечима крила метелика.
А у серці духм\'яні фіалки...
Мовчазні лише мої губи.
Так словами я тут в полотні
розмиваю контури згуби,
що дарована нам у житті.
Розіллю тебе солодом в тілі,
болем щастя. Ти - моя доля.
Не забудь мої руки смілі.
Ти у них у коханій неволі.
О, Боже) Я давно не зустрічала настільки талановитого автора))
тепла осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вай!!! дуже велике дякую!! такий комплімент!!! я засоромилась!
не думаю що я така талановита.
тут є багато авторів цікавих і оригінальних!! але дякую!!!!!!
дочекався і більшого вірша. радий. гарно вийшло, але мушу до одного ствпчика придертися трішки, там зміст правильний, просто деякі слова мають не те закінчення. (це - передостанній)
Мовчазні лише мої губи.
А словами, я тут, в полотні
розмиваю контури згуби,
що даровані нам у житті.
тепла осінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасибі за критику. беру до уваги!
рада що сподобався. надіюсь вже не такий сумний як попередні?