Відіграв аккордеон останні звуки,
Мов білий день, у пам"яті вони.
І тихий стогін життєвої науки,
Й пожовклі мемуари людської вини.
Уже ніколи час той не повернеш,
Лиш спогади ще сліють у мені.
Можливо, іншу забавку ти знайдеш,
Та ясні ще картинки в голові.
Будуть інші люди, інший буде час,
Інші століття змінять сьогодення,
Й не повернути вже колишніх нас,
Бо будуть твори інші мати ймення.
Можливо, ще не пізно повернутись?
Може ще можна оглянутися назад?
Із тим проханням все таки звернутись
Й полинути думками в той левад?
Та надто пізно перемотувать кіно,
Вже плівка стерта, хтось її порвав...
І скільки персонажів там було!..
Та мій аккордеон вже відзвучав...
