Солодким медом
отрута льється-
не думай, що тобі минеться,
що пройде все це стороною,
що з будь ким іншим,
не з тобою...
Буденні справи
поглинають-
вже сонця геть не помічаєш
і думаєш, що не не для тебе
рахує кроки
часу небо.
Дарма ховаєшся
за склянку
і проклинаєш кляту зранку...
накинула на тебе пута
невидима вона-отрута.
Ти думаєш,
що світ поганий,
бо не загоюються рани,
бо кожен день нові проблеми,
огидна кава,
брудні теми.
Це все в тобі
пусті вига́дки,
хворої совісті припадки,
реакція, самообман,
запудрення,
душі туман.
Бо легше так
на світі жити,
коли отруту не відмити,
коли не на руках застила...
вона в тобі-
тече по жилах.
