1 жовтня – Відпустка розпочалась! Ура! Але чому «ура», коли тієї відпустки невідчутно? Гаразд, дощі дощами, та треба все ж таки гайнути у веселі села. І що? Знову там здичавію? Ще б пак, не знаю нікого з дачників, з місцевими ніколи не спілкувалась. Хай так.
2 жовтня – Вже день закінчується, буду грітися біля вогнища та думати про щось позитивне. Але що? Чому нічого такого позитивного на думку не спадає? Принаймні, те вогнище сама втіха.
3 жовтня – Вранці: ой, як не хотілося вставати та дозбирати той врожай на городі. Але ж треба таке – знайшла пару черевичків на моїй копанці. І як вони сюди потрапили? Їх же вчора і близько там не було – це я добре пам’ятаю. А тут вони лежать собі – чорні, гарненькі та ще й нові – дамські черевички. Ну хто міг мені їх закинути та з якою метою? Ну годі, піду, у сусідів попитаю...
... Нічого не розумію і цього разу – ніхто нічого не бачив, ніхто нічого не знає. Але це ще не все – це ж треба, черевики мого розміру. Приміряла – як то на мене шиті. Сміх та й годі.
6 жовтня – Повернулась додому і привезла із собою ті черевики, бо все одно господиню їх я так і не знайшла. А залишати їх там якось шкода. Ой, забулася, мені ж сьогодні на зустріч до подруг. Так, що то його вдягнути? Хм... О, здається, є така собі чорно-біла трикотажна сукня. Нічого, що вона моїм колегам не подобається, проте вона моя. Так, і сумочка є. Доречі, і черевики саме до цього вбрання. Ну то все, гайну...
7 жовтня – Гарно вчора погуляли, щось мені дівчата казали за ті черевички. А що казали? Що я ніби та Попелюшка, ось тільки без Принца. Щось у цім є. Загуляли мій Принц разом зі своїм коником.
Вечір цього ж дня. І не думала сьогодні щось писати, та обставини змушують. Пішла до магазину, то довелося вислуховувати:
- «Дівчино, а ви сьогодні ввечері вільні?»
- «Дівчино, а у мене син неодружений, давайте я Вас із ним познайомлю.»
Ти ба, що це із народом? Вони що, всі змовились? Вже буду гадати, що черевички чаклунські.
8 жовтня - Вранці розбудив дзвінок мобільного. То давній знайомий об’явився: «Слухай, а що ти сьогодні під вечір робиш?».
Коли пояснила, що на вечір ще жодних планів, Степан зрадів. Бачте, йому раптом захотілось зі мною на концерт. Жодного разу не звертав на мене увагу, а тут вже так. Здивував ти мене, Степане, здивував. Між іншим, до тебе справи не маю, а що з тобою коїться?
Маю на думці лише одну людину, хоча знаю, що Він навряд чи зверне колись на мене увагу. Шкода... Може Йому написати повідомлення: «Володарка чарівних черевиків просить вийти на зв’язок свого Принца». Ще б пак, здивується.
Та що це я розмріялася? Піду вже наводити лад у хаті, бо вечері на концерт все ж піду, хоча і без Степана.
9 жовтня – Ой, що вчора коїлося... Прийшла до театру, ледве вільне місце знайшла, бо спізнилась. А коли розпочався антракт та увімкнули світло, то аж мову втратила, бо поруч сидів... Він. Ще вчора і мріяти про це не могла. Та пішли вже разом на каву, заодно зустріла Степана, довелось зіронізувати його ображений погляд. проте зустріч із Принцом скінчилась тим, що провів мене додому, на каву не зайшов.
10 жовтня – Чи то наснилось, що надійшло повідомлення із текстом: «Привіт, Черевичнице, Як справи? Ще зустрінемось? За 2 тижні повернусь із відрядження.»
Цілих 2 тижні! То Він не забув про мене???
Ввечері на форумі прочитала статтю: «Хто знайшов дивні черевики – чорні, жіночі, прохання повернути за винагороду.» Що за дивацьке оголошення? Це якийсь жарт? Ніби хтось кепкує таким чином.
14 жовтня – Донині черевики ті не взувала і все спокійно, але ні, вчора ж Степан зателефонував, намагався мені щось довести – ніби так себе порядні дівчата, як я, не ведуть. У відповідь я йому лише розсміялася та спитала – з яких це пір він мене вважає порядною. Кинув слухавку.
16 жовтня – Такої! Явився Степан зрання з квітами, просив пробачення. Відповіла, що не ображаюсь, але на каву не стала запрошувати. А він, бідолаха, так на це розраховував. Знав би, як мені його пробачення треба. Чи це так, що засватана дівка завжди бажана? нічого, що я несватана.
17 жовтня – По обіді була в душі, а коли подивилась на мобільний, виявився пропущений дзвінок. Думала, що Степан знову за своє. Номер не визначився. А через годину прийшло повідомлення: «Пробач, не зміг до тебе додзвонитися. Як справи, Черевичнице? Правду кажучи, вже скучив за тобою.»Так ось хто це телефонував! Тішить, що про мене не забувають. Проте шкода, що відповісти не можу. Варто набратись терпіння, чи то надії? Мабуть, і те, і інше.
19 жовтня – Пишу, звісно, бо взула чарівні черевички. І треба ж таке – зустріла колишнього однокласника, якого вже 10 років не бачила. Тим паче, із класом не товаришувала.
А це що? Довелось слухати, як я змінилась (десь я це вже чула), ще й номер мобільного у мене випросив. Ну, Сергію, а тобі вже що від мене треба?
А надвечір Сергій сам зателефонував. Була слухала про його роботу за кордоном, про те, як у нього не склалося із колишньою, про те, як я його здивувала при зустрічі вродою... А що, гадаєш, забулась, як ти мені лінійкою у лоб цілив? Е ні, шановний.
24 жовтня – Здається, саме сьогодні Він із відрядження повертається. Не буду турбувати, бо людина з дороги.
За 2 години сам зателефонував, запросив на каву. Сказав, що має для мене подарунок. Доведеться вбиратись у щось особливе. О, маю бузкову сукню. Є і до неї кофтина. Чудово!
25 жовтня – Ох! І було ж вчора! Зізнався мій Принц, що весь цей час з останньої нашої зустрічі думав про мене. Аж не віриться – запропонував шлюб! Але що таке казав про черевики? Ага, ніби вони йому знайомі, що такі ж бачив на своїй сестрі. Компліментів вистачило.
Звісно ж, дала згоду, бо як інакше? Донині не віриться, що буду поруч із коханою людиною.
5 січня – Відгуляли весілля, відбули. Тепер вже на краще! Та черевички віддала сестрі чоловіка, бо як виявилося, що то її.
Оксана навіть не здивувалася тій історії, що пов’язана з ними. Посміхнулась лише, сказала, що так треба. Пообіцяла, що тепер наша черга відгуляти на її весіллі.
ID:
224009
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.11.2010 17:59:40
© дата внесення змiн: 23.11.2010 17:59:40
автор: Шабо
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую щиро!
