Сьогодні безсоння п'є каву із Буддою, з вечіром - ніч учорашню
Грає у посмішки, тихцем шукає сторонні записи в хісторі й серці
Та не знаходить: надто надійні замки, стежки, порослі уламками
Порушені обіцянки, дотліла душа не-останньої сигарети.
Лялькар простягає руку: пальці холодні, та поруч аж надто спокійно
Це провокує на перший крок, а потім - на другий і третій
Три довподоби Богові, він знає що нині Ляля в сильних руках і надійних
Може у власних. А може - посібника не-передчасної смерті.
Будда ніяк не ім'я, скоріше чуття по-дитячому мудрого серця
Й зелених очей: для когось - відьомських, для Будди - допитливих
Як і лялькова душа, що метеликом пурхає-падає-в'ється
Коло вогнів чи то болітних, чи то нічних, зірками з світанком зниклих.
Шукаючи щастя важко знайтись самому, не послизнутись шляхом
Не помилитись, обравши щось інше зарано чи, навпаки, запізно,
Не послизнутись. Тому і тримає долоню долоня не-янгола Яхве
На пізньо-січневій дорозі небесній, чи то дощевій, чи сніжній.
тащусь від такого стилю!
