Засмучене небо, ридають хмаринки,
А вітер в подвір'ї гуляє...
Шепоче "Чом журишся, мила дитинко,
Як хочеш, тобі заспіваю".
А дівчинка тихо сидить біля тину,
Зажурено дивиться в небо...
"О, де ж би знайти мені теплу хатину,
І більше нічого не треба".
І, склала на грудях долоньки худенькі,
А сльози з очей покотились...
Заплакало бідне дитятко маленьке
І в щирій молитві схилилось.
"О, Боже, невже прийшов час помирати? -
Сльозами вмивалась, ридала.
Невже із життям уже час попрощатись?
А я ще життя не пізнала".
Аж раптом промовив хтось ніжно: "Не бійся.
Тебе я, дитя, не залишу.
Ходи-но до мене, в обіймах зігрійся,
Ходи, я тебе заколишу".
Неначе сирітці нещасній наснилось,
Неначе почулось дитині...
Здавалося з неба бабуся з'явилась
Й на руки взяла сиротину.
гарно 
