Не одні на цім світі
Землі ми є діти...квіти.
Куди душу ту діти?
Пелюстками летіти...горіти.
На втіху,що ночі,
Кричиш поза очі,що я не такий...
Не такий,як овоч.
І подібно тим проклятим овочам,
Тебе зірвуть,з'їдять під гострим соусом,
І Не важливо на якому ти полюсі,
І Не важливо на якому ти поїзді!
Дай ще!Трохи вогню!
Дай ще!Палаючої долі!
Що візьме мене в опіку свою,
Розвіє!По вітру у полі...
І посмішки навколо,
Вже щось нагадують,
І сльози з очей,
Давно вже не падають.
Тоді все було в рожевому квіті,
Тепер у хаті всі вікна забиті...розбиті.
Чи хочеш ти птахом летіти?
Чи хочеш,на всі кордони забити?
До сонця!У нього просити!
