Навіщо спогадам давати плин
Вони і так руйнують наболіле
То наче в серце забивають клин
Живеш життя ти не уміле.
Тебе руйнують наче Вавелон
А ти підводися все знову й знову,
В думках пустих, чужий полон
Та раптом відбирає мову.
Ніхто не зрозуміє твої болі
Залишишся із небом на один
Душа, як птаха хоче волі
До світанку ще декілька годин.
Чекати сонця,щоб сльози поховати
І втрачену надію та любов,
А так багато хочеться пізнати
Лишень не став дурних умов.
