Завмерла ти у пісному бутті
Хтось мрію обпікає на вогні
Усі думки безцеремонно краде
Невже не сподіваєшся розради?
Той лютий вітер дошкуляє
Знаходить там, де не шукає
Душа оголена тепер болить
Вона не знає, лиш горить
Ти відвернулась від усіх
Самотність відновила лік
І сльози, сміх – усе разом
Вони як гості – за столом
Закутай біль, сховай його
І не лети крізь бите скло
Сакральний зміст палких ідей
На них без міри є сітей…
Затримай подих, мить розвій
Він не чужий, та все ж не твій
Примару ловиш навмання
Сліпий художник від життя
Розплющиш очі, стихне гніт
Ти знову вирвешся в політ
І веселковий спів ночей
Почує цар дарів - Морфей
гарно так
