Я лізу на стіну на якій повно павуків,
Вони ховаються у кімнатній темряві.
Окрім їхнього шороху немає ніяких звуків,
Моя голова тріщить, рветься вниз у мареві,
Я тупочу у засніжені з внутнішньої сторони двері.
Там бандюги з 45 калібром у свері.
На стінах кров"ю я пишу:"Я не збераюсь вмирати!"
Накшталт як девіз, щоб просто жити.
І в темному куткові, де дитятко колись плакало,
Показалось котятко, яке заквакало.
І заходять до моєї кімнати з трашними клоунами,
В білих балахонах, люди як мариво
І мене кольне не видимий шприц-кактус у плече.
Я впаду на долівку, неначе спека вже.
Та я не боюся, не боюся...
Просто зараз я від-ру-блю-ся...
Стараюсь...
