Нас розділяють сотні кілометрів
У кожного із нас своє життя..
Та ти один, лиш тільки ти , скажу відверто,
Розпалюєш в мені шалені почуття..
Це не кохання, ні. Це розуміння і підтримка,
Це впевненість, яку даруєш ти,
Незапланована в житті моїм зупинка,
З тобою зійду на ній, лиш руку протяни..
Ти світ змінити хочеш, прославити країну
Я поруч завжди буду, підтримаю сповна
Поклич лише й до тебе я прилину..
..дурні наївні мрії.... у тебе є Вона..
Й лише для неї пишеш свої вірші,
Викладуєш в рядках свої ти почуття.
Чому не я? Чому навколо тебе інші?..
..тебе читаю лиш і сльози на очах..
Ну що ж, не доля бути нам разОм,
Та все одно про тебе мрію я щоночі..
Два келиха... і знову заливаюсь я вином,
Вдивляючись в твої небесні очі...́́́
P.S. мій любий друже...
дуже гарно написано, хоч і сумно. життя дуже складе, ти кохаєш, тебе не кохать. взаємності мало. і насправді, якби були чудеса, я б захотів бажання: щоб людина могла розділятися на таких же ж. і себе роздарювати всім, близьким серцю людям.
гарний вірш Іна. чесно.
Лiка Д. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00