Как трудно целовать тебя чужого,
и мыслями касаться твоих глаз.
Невежеству ночей дарить сейчас
себя, чтоб быть у берега живого.
Живой - ты для меня! И даже больше
смогла бы рассказать, увы, но нет...
Забылись все слова... Пусть мой куплет
губами той чужой да ветер дышит...
Возможно, она лучше с поэтесс,
что вечно жгут себя ради любви,
как будто перед смертью эти дни
живут, чтобы подняться до небес...
Не больно ей, ведь знает, что твоя
и в десять, и в двенадцать часов ночи.
Не знает, что перо мое не хочет
писать стихи из черного ручья.
А знаешь, я тебя не разлюблю,
ведь я с тех поэтесс живущих вечно.
Не силой, но стихами бесконечна...
И в строчках я тебя уберегу!
********************************************
Як важко цілувать тебе, чужого,
і подумки тулитись до очей.
Коритися невігластву ночей,
щоб бути поряд берега живого...
Для мене ти - Живий, і навіть більше
змогла б я розказати, але ні...
Забулися слова... Мої пісні,
хай вітер на вустах другої свище.
Можливо, вона краща з поетес,
що вічно надриваються в коханні,
що, ніби, проживають день останній
заради, щоб піднятись до небес!
Не квапиться, бо знає, що твоя
і в десять і в дванадцять годин ночі.
Не знатиме про сльози ті дівочі,
які змінила в фарбу чорну я ...
Ти знаєш, я тебе не розлюблю,
бо я з тих поетес, живучих вічно,
духовних навіки, та не фізично...
В поезії тебе я збережу!
ID:
257386
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 03.05.2011 14:59:06
© дата внесення змiн: 01.07.2012 14:10:14
автор: Ліна Біла
Вкажіть причину вашої скарги
|