Спіши казати матері ЛЮБЛЮ,
Адже життя іде й вона не вічна,
Спіши обняти матінку свою,
Бо догорить її життя, як свічка.
Мама робила все для тебе,
Вона зреклася власного життя,
За працею не бачила себе та неба,
Не раз була заплакана й сумна.
Не раз ночами не доспала,
Не раз боліло серденько за нас!
Вона любила і тому прощала,
Та знай: усе пройде, хай пройде лише час.
Коли ж не стане матері твоєї,
Ти гірко сльози литимеш у сні,
За те, що не сказав люблю до неї,
За те, що ці слова сховав в душі.
Не завжди було так, як їй хотілось,
Не завжди буде так, як хочеш ти,
Та знай, її життя вже пролетіло,
А ти себе ще зможеш в ньому віднайти!
Тому спіши казати матері ЛЮБЛЮ,
За ніжність рук, за усмішку сумну,
За щирість серця і душі,
Бо слів ЛЮБЛЮ не треба у труні!!!
суєта так затягує,що часом й, справді, забуваєм...Дякую Вам за нагадування!
Розучилив Ваш вірш до сліз...
