Присвячується Л. Л.
Чи знаєш ти, де є твоя зоря?
Чи знаєш ти, де є твоє кохання?
Ти вже ступив на свій життєвий шлях –
І вже смакуєш гіркий смак прощання
Й солодкий смак єднання…
Ти пам’ятаєш, як прийшов в цей світ,
Такий великий і такий цікавий;
Як вчився бути не таким, як всі,
Як думав, що завжди й у всьому правий?
Коктейль з бузку і кави
Шалено так приваблював тебе –
Чи згадуєш про нього, мій коханий?
Чи віриш, що світанок наш прийде,
Що будем тільки вдвох; що не зів’яне
Смак вуст – п’янкий, духмяний,
Слова не стихнуть; і не засліпить
Твоїх думок безмежна влада світла
Твоїх очей блакитно-сірих в мить
Побачення з моїми? …
Я не зникла!
Я поруч – сонна, стихла…
Чи бачиш ти мене?
Ти знаєш, я так звикла
Тебе кохати… все мине.
І ми зустрінем світло.