Звечоріло, потемніло – Ніч прийшла.
І дитя своє – Безсоння – привела.
Місяцю година люба ця.
Серпиком беззубим посміхається.
Хоча Ніч не дуже й балакуча,
Та усякому самотність надокучить.
Отож Ніч мене взяла собі в партнери.
Для інтриги скрізь розвісила химери.
І про що ми тільки з нею не мовчали.
Про усе в житті, що знали і не знали.
І про долю, про невпинний плин сторіч.
Натомилась я страшенно за всю ніч.
Нічка, нічка, відпусти мене, рідненька!
Дай поспати, хоч годиночку одненьку!
Зжалилась тоді вже нічка наді мною.
Сонною накрила пеленою.
Ранок – зовсім неочікуваний гість –
Перервав безжально сонну млість.
Знов душа денними примхами болить.
Буде чим сьогодні нічку веселить.
