Ти знаєш, я не маю слів,
Ти знаєш, злитися не можу,
Я все робив і сильно так хотів
Та більш тебе повір не потривожу.
Не маю злості в своїй голові,
Але забути теж не маю сили,
Не буду говорити ніц тобі,
Щоб не робили, якби не просили.
Відкрив напевне я нову статтю
У своїй книзі неперервних буднів,
Тепер без тебе щастя я кую,
П’ючи гарячий чай в зимові студні.
Ти знаєш, якось легко на душі,
Тягар упав із пліч, як сніг із неба,
Співаю сам у північній тиші
І говорити більш про це не треба.
Не хочу я гортати ті думки,
Які вже перегорнуті тобою,
Нам відіграли вальс уже скрипки,
Найшов нарешті я душевного спокою.
І пробую писати новий лист,
Що буде для життя мого поема,
Незнаю чи достатній в мене хист
Та даний факт не є важка дилема.