...І помічають раптом у тумані...
Із здивуванням очі у Уляни,
То силуети, і мовби тінь із хмар,
Бува зникають, а бува пливуть...
І всі такі, несказанні словами,
І ніби зойк із неба надійшов...
Та то не птах!
То голос Божий мудрий,
Зігрів надію дівчини умить.
Він осушив промінням її сльози,
І раптом зник у небі...Височінь.
Та лиш те ехо ще звучить...
А чи послання?
А чи то міражі?...
А може просто мрія заповітна-
Побачить Бога справжніми очима!
