Пензлем свічки ґрунтую тишу
На нічному віконному тлі,
І, на докір за літо - пи́шу
Білі квіти на чорному шклі.
Срібно-синьою голкою інею
(Хай там зашпори у пучках!)
Пи́шу білу тендітну лілію,
І прожи́лки на пелюстках.
Скрізь церковне стоїть благовоніє –
На морозі, як в тумані́,
Уповні білий лик аргонії
Розпустився на соннім вікні.
Білим спомином, м’ятою-рутою
Засріблилось усеньке вікно.
І трояндою, кимось забутою,
І розтоптаною давно…
Як заквилить самотня хуга
Відчуттям неминучої драми –
Тебе збудить прозора туга
І притулиться лобом до рами.
У знемозі той докір терпіти
Ти дихнеш на холодне шкло –
І розтануть зимо́ві квіти,
Наче й зроду їх не було.
"І розтануть зимові квіти,
Наче й зроду їх не було."
Дуже гарно... Навіть від зимових квітів війнуло теплом...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасиБог Ви ж упізнали: тут йдеться про ті тонко виписані дивовижні квіти, які мороз зимою малює на вікнах, на віконних шибках. На вікнах міських квартир він, правда, не малює. Але трапляється, що вони появляються інколи на вікнах автобусів...
Ви праві, норми нормами, але як на мене, необхідно користуватись "живою" мовою. Саме за це Ваші вірші мені припали до душі. Обожнюю індивідуальність в поезіі, наприклад твори з діалектизмами, це додає колориту...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Згодна, але тут важливо не перебирати, бо так і до суржика не далеко. Але ж поети --тонкі і точні, безпомильні пристрої, фальш вони відчівають на рівні інтуїції. В тому числі і фальш словесну. Тому будемо сміливими і впевненими: правда, що в середині нас, нас не підведе. Бажаю успіхів і творої наснаги.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
скоро прискіпливі літредактори мої почнуть тузати слово "шкло", бо за нормами, прописаними інструкціями, треба писати скло. А мої бабця (спеціально кажу мої (а треба моя), бо так ніби більше шани до бабці виходить) казали ШКЛО -- гарно виходило.