- Ну, і як тобі все це? – запитав у Марії Сергій годину по перебуванню.
- Не знаю… Якось все таке надто дитяче… Ніби гра…
- Ти вже не нервуєшся?
- Жартуєш?! Та я вся на нервах. Мене викрадають, потім розповідають про якийсь Контроль, потім за нами полюють, потім привозять сюди... Я маю бути спокійна?! Не сміши мене, Серж…
- Та не переживай! Все буде нормально…
- … або ні. Але тоді все буде дуже погано! Ти це хотів сказати?
- Ні, - посміхнувся Сергій.
Гупнули двері. В кімнату зайшов Дмитро і важко сів на диван.
- Ледве втік… Нічого, ще й не з такого вибирався.
- А де ти був? – запитав Сергій у Дмитра.
- Зустрічався зі зв’язним… Він передав мені деяку інформацію від моєї людини в Контролі…
- У тебе є там свої люди?!
- Так, а що тут дивного?.. Можна подумати, у злочинців нема своїх джерел у міліції… Та мова не про це… Коротше кажучи, шепнули мені, що зараз вас Контроль дуже шукає… Очевидно, ви надто важливі фігури і надто небезпечні для них… Хоча, що у вас ТАКОГО – я не бачу…
- Ото ж бо й воно… - посміхнувся Сергій, - Я – простий офісний працівник, Марія – просто хімік-лаборант… Що у нас такого небезпечного?
- Думаю, ви сильні Неконтрольовані… Або один з вас…
- Хто саме? – звів брови Сергій.
- Не знаю… Ви становите реальну загрозу у випадку, якщо будете боротись і розвивати свої навички…
- Які, блін, навички? – аж вигукнув Сергій.
Всі повернулись до нього. Дамартський ніяковіло посміхнувся і всі розвернулись назад. Сергій продовжив:
- Звідки в нас навички? Я навіть жонглювати не вмію. А про який телекінез та телепатію може йти мова?...
- В вас є ці навички! – твердо сказав Дмитро. – Просто ви про це не знаєте. Ви не пробували їх розвивати…
- Та що ти мені втираєш? – розсердився Дамартський. – Я не пробував?! Та я в дитинстві мріяв були телепатом… Як і кожна, мабуть, дитина! Розумієш?
- Серж! - перервала його раптом Марія. – Я володію телекінезом…
- ЩО?!
- Пам’ятаєш, я в дитинстві часто била посуду?
- Ну?
- Так от, я її била не тому, що «висковзнула мокра тарілка». В мене бувало що я водила біля посуду руками і він рухався… Мені було страшно… Я нікому не казала. Я боялась, що мене здадуть в психлікарню. При «совєтах» це було дуже розповсюджено… Я боялась… Мені було страшно…
І Марія розплакалась, сховавши обличчя в лодонях.
- Ти ще будеш зі мною сперечатись? – після мовчанки глянув на Сергія Дмитро.
- Але ж нема в мене навичок…
- Тренуй! В тебе тепер багато вільного часу…
