Розгублена, сполохана, як птиця,
Беззахисна й гнучка, немов лозина,
Заклякла серед поля молодиця –
Русява й чорнобрива, як Вкраїна.
Неначе птах, її квітчаста хустка
Простерла на стерні злинялі крила:
Куди діватись? – В хаті ніч і пустка,
А на городі – синова могила.
До ніг її малі припали діти –
Розхристані, заплакані і босі:
-- Ой, Боженьку, по чому тут вже бити?..
-- Ой лишенько, щЕ батога заносить!..
Свистів батіг, та наче б і не чула.
(…он коло ніг – голодні дітлахи).
Казивсь на жеребцеві осавула –
Ховала біля серця колоски.
Вкраїно! Це твоя трагічна доля.
Пройшли роки – нехай минуть віки –
Оглянься: хто там никає по полю,
Голосить
і шукає колоски.
Дякую вам щиро
