Жила собі ГусЕниця. Вона була дуже гладка і тому з нею не хотів ніхто спілкуватися. ГусЕниця була доволі дивною: вона жила в малесенькому дуплі і дуже любила читати. О так, в неї була величезна бібліотека. Вдень і вночі ГусЕниця читала про далекі краї і мріяла про подвиги.
Малесенький світлячок, що жив у банці, допомагав господарці читати навіть в пітьмі і був її єдиним другом, який завжди вислуховував і плакав разом з нею сумними вечорами. ГусЕниця читала про прекрасних метеликів і навіть не мріяла бути однією з них. Проте наважилась сісти на кленову дієту.
- Ти? На дієту? – з сумнівом запитав світлячок. – І що з того буде?
- Я думаю, що стану прекрасною стрункою Гусеницею. – і вона кокетливо приміряла капелюшок із шипшинового листя.
- Мені це дуже личить, чи не так?
Світлячок скептично окинув поглядом ГусЕницю і вирішив утриматися від коментарів. ГусЕниця кілька хвилин дивилася у дзеркало, крутилася, усміхалася сама собі і врешті-решт визнала, що з неї вийде неабияка красуня.
Настав час осіннього балу. Це була найвизначніша подія року: всі жителі саду збиралися під трояндовим кущем і веселилися цілу ніч, кожен вдягався якнайкраще, кожен хотів показати що він достойний нагороди Трояндового Куща.
Прийшла на це свято і ГусЕниця. Вона йшла гордо і впевнено. Був яскравий сонячний день, всі довкола метушилися і обговорювали один одного.
- Ти диви, як та вирядилась, - ні сорому ні совісті.
- Так, так! Просто неприпустимо!
- А ця взагалі як розцяцьковане дерево: ще трохи і її шия зламається від важезного капелюшка.
- Це ще куди не йшло, той коник-стрибунець привселюдно цідить чужий нектар і хоч би раз позеленів з сорому!
- О, о … ГусЕниця прийшла. Дивно що за нею слід не тягнеться, вона така товста, що аж трава під нею гнеться.
- А що це в неї з капелюшком? Сміховина якась. Ще б жука свого на голову посадила.
- Шш! Вона йде сюди.
ГусЕниця повільно підійшла до двох мух, що шепотілися біля столу.
- Доброго дня! – привітно озвалася ГусЕниця. – Чарівно виглядаєте.
- Ви також, ваш вигляд приголомшує, а капелюшок сама витонченість. Ви здається схудли?
- Так, я сиджу на кленовій дієті.
- Просто чарівно. Ви можете стати претенденткою на нагороду Трояндового Куща.
- Та ні, що ви… - сором*язливо відповіла ГусЕниця. – я піду привітаюся з іншими.
І ГусЕниця пішла. За спиною всі кидали їй вслід насмішки і образи, а в обличчя сипалися лицемірні привіти і ласкаві слова. Почалася церемонія вручення. Хто ж отримає нагороду Трояндового Куща, а хто тавро тернової колючки? Це тавро діставалося тому, хто на думку жителів саду був найменш привабливим сьогодні.
ГусЕниця сподівалася що сьогодні саме їй дістанеться нагорода Трояндового Куща. Вона так довго до цього готувалася: сиділа на кленовій дієті і навіть придбала новий капелюшок.
Зазвучав барабанний дріб у виконанні жучків-павучків і гучний голос промовив:
- Нагорода Трояндового Куща дістається… - настала драматична пауза - … незрівнянній Г…
Серце ГусЕниці завмерло в очікуванні. Невже це той момент? Вона поправила капелюшок і приготувалася іти на сцену.
- Г… Гостропикій Мусі!
Залунали оплески. ГусЕниця стояла приголомшена, її нога була на сходинках сцени, а повз неї проходила Гостропика Муха з таким виразом обличчя ніби вона королева всесвіту, а ГусЕниця бруд на її лапках.
- Не здивуюся якщо ти отримаєш тавро Тернової Колючки. – прошипіла крізь посмішку Гостропика Муха.
У ГусЕниці підкосилися ноги, на очах заблищали сльози і вона вирішила якнайшвидше піти звідси.
- Тавро Тернової Колючки дістається… ГусЕниці!
Ведучий коник-стрибунець підбіг до нещасної і вколов біля плеча тернову колючку. ГусЕниця скрикнула, всі засміялися. Крізь сльози вона побачила як ті обличчя що обіцяли їй перемогу і привітність, зараз глузливо вишкірилися на неї і кепкували. Вона побігла додому. ГусЕниця вийняла колючку, але інша, болючіша колючка, - образа – глибоко засіла в її серці.
Пройшло три місяці. Ніхто не бачив ГусЕницю. Всім було байдуже. Жодного разу не виходила вона зі свого помешкання. Її покинув єдиний друг – світлячок. Все втратило для неї сенс. Вона нічого не їла, не сиділа навіть на кленовій дієті. Замкнувши двері, вона лягла у ліжко і більше не вставала. Від глибокої депресії вона почала вкриватися чимось білим і липким. «Я помираю…» - подумала ГусЕниця і їй стало абсолютно байдуже до всього…
+++
Пройшла зима. Пройшли морози, зійшов сніг, звільнилися від крижаного полону й мешканці саду. Весна і літо пройшли в буденних клопотах. У кожного були свої справи, кожен метушився по-своєму. Настала осінь. Свято осіннього балу наближалося катастрофічно швидко. Всі приготування були завершені і святкування оголосили відкритим.
- Хто ж дістане нагороду Трояндового Куща? – шепотілися всі навколо.
- Напевно знову Гостропика Муха, подивіться як вона усміхається. Але що це за вишукана леді у блакитній сукні?
- Ніколи її не бачила.
- Вона неймовірно прекрасна!
Надійшов час для вручення нагород.
- Нагорода Трояндового Куща дістається… Го… - Гостропика Муха гордо попрямувала вперед, театрально розкинувши руки.
- Гості в блакитній сукні!
Гостропикій Мусі ніби плюнули в обличчя. Незнайомка в блакитній сукні повільно підійшла до сцени, але нагороду брати не поспішала.
- Доброго вечора, дорогі жителі саду. Ви мене не впізнаєте? – всюди почувся шепіт і здивовані погляди. – Я – ГусЕниця, володарка тавра Тернової Колючки. Ця колючка ось тут, - і вона показала туди, де знаходилося її серце – мені було досить дивно прокинутися сьогодні вранці. Я тепер інша, в мене нове життя. Шкода що раніше для мене ці нагороди були такими важливими. Ви щодня тавруєте, або нагороджуєте когось самі не знаючи про те, що хтось робить це і з вами. Мені не важлива ваша думка про мене, хоча зараз вона докорінно відрізняється від тієї, що була рік тому. Здається я повинна радіти, що тепер маю таку нагороду але вона ніщо порівняно із тим що я маю. Я маю свободу, свободу від думки інших, свободу від власних комплексів, які ви створили в мені, я вмію літати.
Розправивши свої блакитні крила, ГусЕниця, а точніше ГусЕниця-метелик злетіла високо-високо, де не було лицемірів, чванькуватості і підлості. Вона полетіла туди, де вона буде тією ж ГусЕницею, але її сприйматимуть як прекрасного метелика, туди де цінуватимуть її душу, а не вагу і капелюшок. Там де її по-справжньому люблять, адже люблять не за щось, а не зважаючи на…
ID:
272772
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.07.2011 17:37:50
© дата внесення змiн: 30.07.2011 17:37:50
автор: river
Вкажіть причину вашої скарги
|
