Не було. Нічого не зосталось.
Не зосталося нічого. Далебі.
Випадково стрінемось – як старість,
Наче старість, я небажана тобі.
Море десь – на все життя солоне.
Відчайдушні, намарні зусилля крил:
Межи двох блакитних прірв холонуть
Три птахи, що їм не стало сил.
Осідає невагомий попіл.
Зрада! – береги і обереги.
Мов серед вселенського потопу,
Але цього разу – без ковчега.
Речення обірвані, розмиті.
Небо й море – наче дві сторінки…
Щежива трикрапка у блакиті
і небажана, як старість, жінка…
