Лісова пісня
Одинокої мавки
Роздерта душа
Почуття неземної сили....
І так хотілось їй забути всі сни,
Поринути у темряву без виходу,
Чи радше, нарешті очі закрити,
Аж до весни забути про дорогу ту.
Брела лиш тінь одна,сама,
Не шукала світла, більш нема,
Не кричала, тільки так само тихо вбивала
Те почуття, що створила не вона..
І думки можуть перевернути все,
І рухів ніяких не потрібно,
Щоб помітити,як зникає старе
І як не відкриваються двері нового.
Між двома світами блукала
І, якщо зможе, то засне,
Щоб знайти все ж таки місце,
Де проснулась реставрована душа...
P.S. От... І я могла б зараз справді спати,а не тільки про це писати... І думати про "Лісову пісню", яку люблю... І кави б пити не прийшлось.. Хоча,ні, вона закінчилась.... Не куплю собі снодійного, буду дивитись на місяць...
