Розплетена коса ланів й полів,
І майоріє даль за видноколом,
Колише синє небо журавлів
Що тінями пролинуть над костьолом.
Благословен цей край! Й цих крил розмах
Нехай немов вода – жива й нетлінна,
Не висохне ніколи на устах
Одвічне, неосяжне – Україна.
Багато вже сказали їй в словах
Калиною поети заквітчали
І щоб вона росла в своїх правах -
Її з колін віками підіймали.
І жевріла вона серед степів:
Вогнем й мечем, волошками і житом,
Піснями із козацьких куренів -
Що в буйних травах їм завіт бриніти.
Земля родюча, молода земля,
Така співуча і така безмежна -
Рушник доріг під ноги розстеля
І двадцять років вже, як незалежна.
Наша земля. А ми ж тоді її -
Добродії, що названі народом.
І ці журливі, спраглі журавлі
Близькі для нас, бо також звідси родом.
Вони летять. І мріють про весну
Як емігранти. Й сниться їм напевне,
Повернення додому, мов зі сну
На землю цю таку благословенну.
гарно 
