Немає справедливості, забута,
Шевченко плаче на святій горі,
Його слова розсипані, мов рута,
Живі й по нині, стали на порі.
І сльози у бідноти, як лилися,
По нині ллються вволю, на краю,
Тобі,Вкраїна бідна, як жилося,
Так і живеться, у своїм Раю.
Немає правди, тільки німа вирва,
Затягує у чорну дрімоту,
Людей примарливі, амбіціозні гирла,
Кидає зрада у гнилу пітьму.
Хвиля Дніпра бється об печалі,
Людського гніту, тупості прибою,
Нічого не змінилося від тоді,
Коли Шевченко, земле, сумував з тобою!
