Сонце багрянисто запалило обрій
Полум’ям гарячим з подихом пісень,
Сміючись, шепнуло: “Всім Вам вечір
добрий” –
Й зникло у безодню, погасивши день.
Опустився тихо над землею вечір,
Лагідно і ніжно, ніби покохав,
Нахиливсь над нею, пригорнув за плечі,
Шапку із туману, що з росою, зняв.
Місяць промінь щедро кинув на подвір’я,
Розгубив по небу зорі-світлячки,
Склав із них малюнки, склав із них сузір’я,
Освітив левади, ямки й рівчачки.
Очерет край ставу до верби шепоче,
Вітерець легенько поруч пробіжить,
Мов полоскотати він берізку хоче,
Під якою люба з парубком стоїть.
Стих повсюди гомін. Ось який ти, вечір!
Зачепись на хвильку ти за перелаз,
Залишися з нами, вечір, тихий вечір,
Дай поцілувати милую ще раз.
