Хотів би в люду запитать:
“Чому цураєтеся мови ?..”
Про неї точаться розмови,
Що треба вчити, треба знать,
Що треба нею розмовляти –
Все ж в Україні живемо…
Та все те – балачки, дебати.
Її вважають за ярмо
Ті, в кого совість ледве диха,
Душі немає й гідність спить.
Кому за все одно: чим дихать,
Кого любити і де жить.
Невже історію забули,
З якого роду корінці,
Й ким наші славні предки були?
І що тепер? Віддать кінці?
О ні! Усіх я Вас благаю:
Плекайте мову, бо це – ми,
Це – поклик батьківського краю,
А не проклятої чуми.
Ростіть, щоб була соковита,
Й дзвінка, як влітку солов’ї,
І різнобарвами налита –
Основа нашої сім’ї.