Я без ніякого настрою зайшла у, зовсім скоро прибувший, тролейбус.
Задушливе повітря, нудний кондуктор і десятки підстаркуватих людей - усе це не дуже надихало. Ніяких фарб, суцільний темно-сірий несмак, і... Вона! Я помітила Її..
Таку світлу і ніжну, як пелюсток лілії.
Я не могла відвести від Неї погляд, сотні думок закружляли в моїй голові, а я просто не встигала відчувати..
Вона їхала на операцію, але посміхалася так само щиро і невимушено, як завжди..
Я хотіла, щоб Вона ніколи не виходила з цього тролейбусу. Я хотіла бути поряд, обійняти, взяти за руку...
Але він зупинився...
Борючись із собою, я спромоглася лише вигукнути у слід, що люблю Її..
Я знала, що все обов`язково буде добре, але на серце встиг упасти камінь турботи, а у голові ще довго відлунювало відчайдушне "я Тебе люблю"
