Вже осіннє сонце розчинилось,
В полоні густого, сірого туману.
З дерев останнє листя опадає,
Собою робить немов би хмару.
Вона пройшла забутою дорогою,
Якою давно колись несли мерців.
Стоять поодинокі хрести там,
І чути мертвої тиші тихий спів.
Сидить вона на забутій людьми могилі,
Задумалась про свій смертний гріх,
Без жодного суму або зітхання,
Чекає на вічний спокій від небес святих.
Життя земне приносило страждання
В обличчя смерті подивилася вона,
Душа блукає між небом і землею
Для Чорних Янголів в раю місць нема!
