І все таки я нікому не потрібен...
Так, жодній особі на цій планеті. Жодному чоловіку, чи жінці. Нікому! Я для них як порожнє місце. Коли мені потрібна хоча б якась допомога - вони відвертаються та йдуть геть, або просто ігнорують мене. В такі моменти хочеться крикнути: "Агов! А як же я? Чекайте." Але ні. Всі йдуть. Всі проходять повз. Ніби й не бачать...
Все кардинально змінюється, коли їм щось від мене потрібно. Тоді вони відразу йдуть до мене. Ладні навіть цілим табуном підійти. Цілою отарою! Цілим стадом! Прийти і витріщатись на мене. Прийти і користуватись мною! Причому вони це роблять, навіть не питаючи моєї згоди. Вони навіть не думають, що я можу бути проти. Вони навіть цього не уявляють. Їм, взагалі кажучи, просто плювати... Вони думають, що я завжди "за", що я просто радий допомогти і що якщо я можу це зробити, то я і хочу це робити...
Що? Думаєте, це дурня якась? Думаєте, вигадую? Ні. Це чиста правда.
У мене справді таке паскудне життя.
Просто мені не пощастило.
Я всього лиш дзеркало.
Просто дзеркало...
...
а ти не допомагай їм)
