- Ти ще повернешся сюди?
- Не знаю, у часу не вистачає стрілок.
- Здається, їх украли люди.
- Ти думаєш? Їм вистачає гілок.
- Ні, гілки колють в очі.
- Авжеж, тоді як стріли б’ють у серце.
- От бачиш, їм і цього замало, занадто вже охочі…
- До болю? Так, ще й підсипають перцю.
- Так ти повернешся?
- Я думаю, не варто.
- Куди ж ти дінешся?
- А я своє життя програю в карти.
- Карти?..Зіграємо ж удвох?
- З тобою?! Так ти ж і так уся з життя!
- Мені не вистачає, є прогалина…Отож?!
- Ні, я не потребую укриття.
- Як знаєш…А все таки тут справді брудно…
- Я тобі це казав, ти не почистиш всіх людей.
- І все одно не вихід бігти, тоді болить у грудях.
- Сидіти теж буває важко, от запитай в дітей.
- Вони за мрією біжать, а не втікають від життя!
- У мене вже не залишилось мрій…
- Та ти мене не чуєш, що за прокляття?!
- Я чую, чую! Та я здаюсь, а ти – вперед до дій!
- Як діяти без тебе? Ти – моє натхнення.
- Натхнення? Я думав, ми просто чай пили…
- Чай?! Так просто?! Тоді забудь,це все брехня.
- Якщо брехня, то ми її розлили.
- Ні, розлили ми надію…
- Надію я розлив, а ти ще дивишся на сонце.
- Бо я люблю життя! Нічого тут не вдію.
- Тоді для чого все це?
- Я просто хочу, щоб і ти його любив!
- Любив?! Та я любив, любив життя і …і інколи тебе…
- Ні, до мене цю любов ще з самого початку ти розбив.
- Я час від часу купував для неї клей…Ти чуєш, хтось іде?
- Ніхто не йде, забудь про тих людей!
- Я їх давно уже не бачу, а ти, здається, ще недавно зналась з ними.
- Бо я хотіла повернути їхні душі, та бачу, що не вистачить ідей.
- Ходім зі мною, там будем тільки ми.
- А я не хочу просто так піти!
- Тоді мені пора, прощай!
- Ідеш? Ну що ж, візьми хоча б ці квіти.
- Для чого мені квіти? Вони живі, а я вже ні. Кажу тобі, прощай!
- Тоді залишиш може свої очі?
- Очі? Так ти ж ніколи не дивилася у них!
- Дивилась, та тільки як ти спав, вночі.
- І що ж ти бачила там, у зачинених?
- Я бачила багато неба, сонця, я бачила саме життя!
- Це все міраж, твоя ілюзія надумана.
- Ні, воно було! У тебе є ще час для вороття!
- Облиш кажу, відкинь усе, що ти придумала.
- Тоді іди. Ми різні. Я втратила тебе.
- Казав тобі це ще раніше…
- Можливо, вдасться врятувати ще себе…
- Ну все, тоді прощай уже востаннє, ми не побачимося більше.
- Прощай.
ID:
289710
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 30.10.2011 22:27:46
© дата внесення змiн: 30.10.2011 22:27:46
автор: Julia Novak
Вкажіть причину вашої скарги
|