щож і знову ті самі граблі
знову ніж дістаю зі спини
помираю здається від спраги,
хоча досхочу навколо води
знову там у душі щось палає
той вогонь не погасне й на мить
із солодко - думки до чаю
щось всередині тихо болить
знову осінь за літом невпинно
наступає,і змінює час
як же хочу я хоч хвилину
забутись й забути про Вас
і пропасти в обіймах печалі
пригорнутись до вітру думок
А чи Ви колись помічали
що без Вас пропадає любов
знову сіль додаю до отрути
рану знов розрізаю у кров
де ж поділися совісті муки
знову все повертається, знов
а на місце ніяк і не стане
то наркотик у хворій душі
уталити безжалісну спрагу
щоб зникли палкі міражі
Якже я вас розумію.Коли ми досяємо однієї мети,зразу ставим перед собою іншу.І деколи хочиться просто зупинитися і відпочити,але життя не зупиняється...
